Самовизначення української нації згідно статуту ООН та іншими міжнародно-правовими документами

Національне самовизначення, тобто право кожного народу на визволення й утворення власної самостійної держави або добровільне влаштування взаємин з іншими державами на основі федерації чи автономії. З цього принципу виникає також прагнення членів того самого народу до об’єднання в одній національній державі. Держави вживають заходів для створення сприятливих умов для реалізації цих прав за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюється з порушенням національного законодавства та суперечить міжнародним нормам.

Національний суверенітет — це сукупність суверенних прав нації на вибір соціально-економічного і політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови і культури. За умов порушення цих прав та не лише, нації, як гарантію свого волевиявлення, мають право на самовизначення. З іншої сторони, народ (нація), який скористався можливістю реалізувати це право, стає носієм національного суверенітету. Отже, набуття національного суверенітету є результатом і метою національного самовизначення.

В зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року та прийняттям Верховною Радою УРСР Постанови 1427 та Акту проголошення незалежності України, українській нації випав шанс здійснити своє невід’ємне право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Тобто, Верховною Радою Української РСР було запропоновано громадянам Української РСР, а саме, українській нації, що складала на той час 78% всього народу Української РСР та громадянам Республіки всіх національностей – народу України (далі – народ України), на Всеукраїнському референдумі 01 грудня 1991 року, безпосередньо проявити свою волю та здійснити своє невід’ємне право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Згідно з офіційними відомостями, отриманими з сайту Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), на сторінці «Члени Організації Об’єднаних Націй», що за посиланням: https://www.un.org/ru/about-us/member-states, біля назви члена ООН – «Україна» (дата прийняття до ООН: 24-10-1945) стоїть позначка «*», натискаючи на яку, переходимо на сторінку з тлумаченням, з якого вбачається, що «24 серпня 1991 року Українська Радянська Соціалістична Республіка змінила свою назву на Україну», що співпадає з датою, за якою, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – УРСР та/або Українська РСР) прийняла ПОСТАНОВУ Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» м. Київ, 24 серпня 1991 року № 1427-XII (далі – Постанова 1427), якою було Проголошено 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності. Проте, ця Постанова 1427 не єдиний документ, який було ухвалено Верховною Радою УРСР, а його продовженням був документ з назвою АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ наступного змісту: Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

проголошує

незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року.

Тому, Українська РСР, безпосередньою волею української нації та народу України, на підставі схваленого на Всеукраїнському референдумі від 1 грудня 1991 року Акту проголошення незалежності України (1427-XII), продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України (55-XII), відбілося проголошення незалежності України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ (далі – УРСР/Україна).

Українська нація є єдиним носієм національного суверенітету УРСР/України, є гарантом та виключним власником території самовизначення української нації в національну державу, в межах існуючих кордонів Української РСР станом на 1 грудня 1991 року, та іншого національного багатства, в тому числі яке створене на цій території разом з народом України (громадян Республіки всіх національностей), який є рівним співвласником всього створеного майна, в межах кордонів УРСР/України.

Все це надзвичайно важливо з наступних підстав:

• ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ (55-XII)

Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

1. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.
2. НАРОДОВЛАДДЯ Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. … .
3. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

• АКТ проголошення незалежності України (1427-XII)

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, – продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, – виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, – здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

24 серпня 1991 року офіційне Рішення №17 пленарного засідання о 18-00 Верховної ради Української РСР 12-го скликання, про створення самостійної української держави України, стало підставою окремій групі народних депутатів Української РСР, офіційною основою для виготовлення АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, – вступною частиною якого «Україна», офіційно відзначена тільки як національна територія Українського народу Української РСР, а його резолютивною частино було, ще раз офіційно повторне, саме створення «Самостійної української держави України», а не самої «УКРАЇНИ»;

В сукупності з:

• ПОСТАНОВА Верховної Ради Української РСР Про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII, де, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності;
• ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України від 11 жовтня 1991 року № 1660-XII, де Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: 1. Відповідно до рішення Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року про проведення всеукраїнського референдуму включити до бюлетеня для таємного голосування текст Акта проголошення незалежності України (1427-12), а також таке формулювання питання і варіанти відповіді на нього: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” “Так, підтверджую” або “Ні, не підтверджую“. Волевиявлення громадян здійснюється шляхом викреслювання при позитивній відповіді слів “Ні, не підтверджую” і при негативній відповіді слів “Так, підтверджую”. Бюлетень, в якому при голосуванні викреслено всі слова – “Так, підтверджую” і “Ні, не підтверджую” або не викреслено жодного з цих слів, визнається недійсним. 2. Схвалити текст Звернення Верховної Ради України до народу (додається);
• ЗВЕРНЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ДО НАРОДУ

Шановні співвітчизники!

1 грудня ми маємо зробити свій вибір – висловитися щодо Акта проголошення незалежності України ( 1427-12 ). Це вибір для себе, для своїх дітей та онуків, для поколінь прийдешніх. Ми не маємо права помилитися. Хай кожен з нас у хвилину визначення залишиться сам на сам зі своєю совістю і своїм розумом, щоб ніхто і ніщо, окрім відповідальності перед народом і майбутнім, не могло вплинути на волю кожного, бо в наших руках – доля молодої незалежної держави, доля Батьківщини, рідної землі.

Акт проголошення незалежності України ( 1427-12 ) – це не витвір політиків, депутатів чи партій. Незалежність – мрія наших батьків і прадідів, рівність з іншими народами, величезна праця й безмежна відповідальність, почуття гордості за свій народ і його державність, любов до отчого дому і вірна дорога в майбутнє. Це об’єктивна потреба.

Але незалежність – це не самодостатня мета, не політичний маневр, а засіб досягнення такого економічного, політичного, екологічного і культурного стану країни, користуючись яким більшість народів планети досягла поваги і добробуту, прогресу і демократії.

Акт незалежності – це продовження і реальна дія Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ), логічний підсумок всього суспільного розвитку останніх років, розуміння необхідності й невідкладності кардинальних змін у нашому житті.

Ми маємо величезний економічний і ресурсний потенціал, підтримку в світі, наш народ працьовитий і мудрий, а тому ми переконані в правильності обраного шляху. Ми віримо, що тільки незалежна Україна може забезпечити своєму народові, до якого належать не лише українці, а й росіяни, болгари, угорці, євреї, білоруси, молдавани, кримські татари, поляки, вірмени, румуни, гагаузи, греки, всі національні групи нашої землі, високий добробут і вільне життя.

Незалежність України – невід’ємне право народу, передбачене Статутом ООН ( 995_010 ), самостійно приймати політичні і міжнародні рішення, обирати собі друзів і партнерів у світі.

Незалежність України – єдина можливість зупинити зубожіння нашого народу і створити гідні наших людей такі ж умови життя, праці і відпочинку, якими відзначаються передові країни світу.

Незалежність України – не відчуження і самоізоляція від світу, а лише потреба жити власним розумом, власною працею, відповідаючи за кожен свій крок і відчуваючи реальні результати своїх трудових і творчих зусиль.

Незалежність України – це право і обов’язок збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості, гарантованість розвитку і гідності кожного громадянина, представника будь-якої національності, всебічна повага до кожної етнічної меншини, що живе на українській землі.

Іншого шляху, крім незалежності, для України немає.

Такою є позиція Верховної Ради. І тому, довіряючи мудрості і політичній зрілості народу України, ми свідомо йдемо на всеукраїнський референдум. Ми закликаємо Вас підтримати Акт проголошення незалежності України ( 1427-12 ).

Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками “власної хати”, де панують “своя правда, і сила, і воля”.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

• ВІДОМОСТІ про Результати Всеукраїнського референдуму народу Української РСР від 1 грудня 1991 року, з питання підтримання резолютивної частини АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, в ЧАСТИНІ створення «Самостійної української держави України», а НЕ самої «УКРАЇНИ», як «незалежної демократичної правової держави»;
• ПРОТОКОЛ Центральної виборчої комісії Про результати Всеукраїнського Референдуму від 1 грудня 1991 року, де вона (ЦВК:) встановила: Загальну кількість громадян, які мають право брати участь у всеукраїнському референдуму – 37 885 555; 2. Кількість громадян, які одержали бюлетені – 31 943 820; 3. Кількість громадян, які взяли участь у голосуванні – 31 891 742; 4. Кількість громадян, які відповіли «Так, підтверджую» – 28 804 071; 5. Кількість громадян, які відповіли «Ні, не підтверджую» – 2 417 554; 6. Кількість, бюлетенів, визнаних недійсними – 670 117;
• ПОСТАНОВА Центральної Виборчої Комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму від 4 грудня 1991 року №60 (цитата:) Відповідно до ст.41 Закону “Про всеукраїнський та місцеві референдуми“, на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму п о с т а н о в л я є: Акт проголошення незалежності України вважати підтвердженим.

Згідно з пункту 3 статті 1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року №1286-XII (далі – Закон 1286) Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад народних депутатів. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень Рад народних депутатів, на території яких він проводиться. Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому цим Законом.

Фактично, на підставі вищевикладених подій та документів, українською нацією було реалізовано/здійснено на міжнародному рівні своє невід’ємне право на самовизначення, передбаченого пунктом 2 статті 1 та статтею 55 Статуту ООН й іншими міжнародно-правовими документами та створення своєї власної національної держави* Самостійної української держави України.

{*Націона́льна держа́ва (англ. Nation state) — тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначає соціо-політичну систему такої держави. Ідеалом національної держави є моноетнічна держава, де переважна більшість громадян належать до одного корінного етносу і використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо. Відповідно до документів ООН і ЮНЕСКО національна держава — це така держава, в якій титульний народ становить 67 % населення. У 20 столітті національні держави стали домінуючими формами державної організації більшості світу; вони замінили династичні і класові держави середньовіччя. В більшості міжнародних організацій, таких як ООН, саме національна держава виступає основною політичною одиницею в усіх міжнародних процесах.}

01 грудня 1991 року в Україні фактично була здійснена така форма реалізації права на самовизначення, як сецесія, тобто відхід від багатонаціонального об’єднання в результаті волевиявлення щодо вибору державного устрою аж до відокремлення і формування своєї власної національної держави, яке передбачає свободу обирати інститути і символи держави, шляхом плебісциту (лат. plebiscitum, буквально — рішення народу) — це всенародне голосування з питання державної приналежності певної території або політичної долі держави.

З 01 грудня 1991 року народ України – громадяни Республіки всіх національностей стали виключними власниками та безпосередньою владою на території в межах кордонів Української РСР.

Перший крок на шляху до незалежності України стала Декларація про державний суверенітет, ухвалена 16 липня 1990 року. (55-XII).

<…>  Право саме української нації на самовизначення є основою Акта проголошення незалежності України, що його ухвалила 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР (далі – Акт), яка діяла “виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН” (абзац третій преамбули Акта). Юридичним фактом, який остаточно й безповоротно затвердив Акт “створення самостійної української держави” (перше речення резолютивної частини Акта), стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі (абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 (v001p710-21)